«Санаторій Горького. Поєдинок»: музика і сваволя в польській історичній драмі

Коли 1 і 17 вересня 1939 року війська нацистського Третього Рейху й радянської Московії увійшли до Польщі, Друга Річ Посполита, залишена французькими та британськими союзниками, перестала існувати. Саме з цієї точки відліку починається дія фільму «Санаторій Горького. Поєдинок».

Лукаш Палковський у пролозі показує відчайдушний опір польського війська значно сильнішому супротивнику. Зрештою велику групу офіцерів беруть у полон і тримають у таборі для інтернованих під орудою НКВД, замаскованому під показний «санаторій» у будівлі колишнього монастиря.

У центрі історії — видатний піаніст, лавреат конкурсу імені Шопена, а нині польський поручик Кароль Ґрабовський, якого грає Якуб Ґершал. Поєдинок із назви — це психологічне протистояння між Каролем і начальником табору, майором Василем Зарубіним.

Для українського глядача це перша зустріч із доробком Палковського. Він навчався в Національній кіношколі в Лодзі, але навчання не завершив. За перший повнометражний фільм, кримінальну драму «Резерват» (2007), режисер отримав нагороду за найкращий дебют на кінофестивалі в Гдині. Байопік «Боги» (2014) про Збігнєва Релігу, хірурга, який зробив першу в Польщі трансплантацію серця, приніс йому визнання критиків, Гран-прі Кінофестивалю в Гдині та Польську кінопремію за найкращий фільм. Ще одна кінобіографія, «Найкращий» (2017) про тріатлоніста Єжи Гурського, так само була відзначена в Гдині Призом глядацьких симпатій. Тобто режисер послідовно працює з недавньою чи сучасною історією та реальними подіями.

Про полон і страту польських офіцерів уже йшлося у «Катині» Анджея Вайди (2007). Аби не повторюватися, Палковський додає гостросюжетні елементи. Зокрема, в переважно чоловічий акторський ансамбль вводить ефектну білявку — підпоручницю, пілотесу Яніну Левандовську (Юлія Петруха). Полонені ретельно готують утечу, а потім із не надто чітко окреслених причин від неї відмовляються. Найбільший же «атракціон» тут — музика.

Майор Зарубін аж ніяк не обмежений бюрократ. Він освічений, володіє кількома мовами, розуміє, з ким має справу, і діє через лестощі, гру на емоціях та амбіціях. Його мета ясна: серед полонених чимало видатних науковців, медиків і митців, і він хоче схилити їх до співпраці з червоною диктатурою. Кароля він спершу просить навчити гри на піаніно свого безмежно самотнього сина Сашка. Поступово музика стає способом опору сваволі комісарів: поляки співають народних і різдвяних пісень, а Кароль грає польських класиків.

Попри гостру трагічну основу, найцікавіше у фільмі — стежити за головним лиходієм. Майора НКВД Василя Зарубіна грає ірландський актор кіно й телебачення Ейдан Ґіллен, чий найвідоміший (анти)герой — лорд Петір Бейліш, один із ключових лиходіїв культового серіалу HBO «Гра престолів». Ґіллен добре вміє грати людей влади, і цього разу не схибив.

Утім, спроби поєднати розважальні елементи з трагічним сюжетом фільмові не надто допомагають. Щойно Палковський намагається загострити події, драматургія починає сипатися, часто зринає зайвий пафос. А коли іноземні актори в кадрі говорять російською, це, чесно кажучи, неможливо слухати. І гідних партнерів Ґіллену в картині не знайшлося.

Тож «Санаторій Горького. Поєдинок» лишається історією про те, як музика чинить опір насильству, — але розказаною з перемінним успіхом. Найдужче тут тримається один актор, і цього, вочевидь, замало для цілого фільму.