Кіста чи інфекція? Седюк згадав давній сюжет про Потапа

Історія про кісту, що нібито з'явилася в Насті Каменських після переходу на українську, отримала несподіване продовження. 12 вересня Віталій Седюк — пранкер і журналіст, який нині служить у ЗСУ, — опублікував в Instagram допис, де згадав давню зйомку для «1+1». За його словами, він тоді працював над сюжетом про секспрацівниць у Києві, вітав їх із професійним святом, а камера була прихованою. Одна з жінок нібито розповіла йому, що серед частих клієнтів на околицях міста був Потап, і йшлося про оральний секс.

Седюк твердить, що матеріал тоді не вийшов: редакторка Юлія Жмакіна попросила відкласти його «на кращі часи». Відтак у своєму пості він поставив риторичне запитання: «То, можливо, кіста у Анастасії Каменських від інфекцій, а не української мови?»

Потап, якого автор допису позначив у публікації, наразі ніяк не відреагував на ці слова. Раніше його вже звинувачували в домаганнях — артист усе заперечував. Крім того, в медіа ходили чутки про його зради з найкращою на той момент подругою Каменських.

Останні кілька років Потап живе за кордоном і час від часу робить гучні заяви, які дискредитують Україну. Після його висловлювань на підтримку російської мови в Україні лунають вимоги позбавити його звання заслуженого артиста.

Сам Седюк відомий скандальними витівками на публічних церемоніях — і в Голлівуді, і в Україні. 2017 року він оголив сідниці під час виступу Джамали у фіналі «Євробачення 2017» у Києві; суд визнав його винним у хуліганстві за ч. 1 ст. 296 Кримінального кодексу України. Нині він служить лейтенантом у 158-й окремій механізованій бригаді, у своєму блозі показує злочини російських окупантів в Україні та виступає за легалізацію одностатевих шлюбів. Мобілізували його, за даними «Суспільного Чернігів», у лютому 2025 року.

Ця історія — не стільки про зізнання однієї співачки чи давній телесюжет, скільки про те, як особисте й політичне в українському публічному просторі остаточно переплелися. Питання, яке ставить Седюк, залишається без відповіді, але сама його поява показує: у часи війни навіть стара телевізійна фактура може стати аргументом у суперечці про те, хто свій, а хто ні.