«Марик»: серіал, знятий на руїнах Маріуполя, і питання межі між мистецтвом і цинізмом

Історія знає чимало прикладів, коли митці намагалися говорити про травму, але замість співчуття викликали огиду. Серіал «Марик», знятий російським актором Єгором Бероєвим, — саме такий випадок. Головний герой, лікар на ім'я Марк, повертається до Маріуполя з полону, де його, за сюжетом, катували «українські нацисти». Вони ж, за логікою серіалу, і зруйнували місто.

Але справа не лише в сюжеті. Знімати це кіно вирішили на тлі реальних руїн Маріуполя — міста, де під час облоги ховали людей у дворах, а в будівлі міського театру загинули сотні дітей. Серіал розповідає про переселенців, які зайняли чужі будинки й квартири, що належали загиблим або тим, хто був змушений покинути рідне місто через російську агресію. Важко уявити більш цинічний спосіб використати чужий біль.

Цей випадок — не просто про погану якість чи пропаганду. Він про те, що буває, коли мистецтво втрачає будь-який моральний компас. Єгор Бероєв уже потрапляв у скандал під час пандемії COVID-19: тоді він вийшов на сцену з жовтою шестикутною зіркою на лацкані, порівнюючи становище антиваксерів із долею жертв нацистських концтаборів. Тоді його назвали «художнім кретином» — і, схоже, ця характеристика не втратила актуальності.

Проте в цій історії є й інший бік. Пропаганда, яку роблять такі митці, часто виявляється настільки безпорадною й бездарною, що мимоволі допомагає тим, проти кого спрямована. Брехня, побудована на руїнах і людському горі, не переконує, а відштовхує. І це, мабуть, єдина хороша новина.

Питання не в тому, чи можна знімати кіно про війну. Питання в тому, чи має митець право використовувати чуже страждання як декорацію для власних ідеологічних фантазій. Відповідь, здається, очевидна: ні. І саме тому так важливо говорити про те, де проходить межа між мистецтвом і цинізмом.