«To Die To Live»: 12 років війни в одному документальному кадрі

Режисерка Юлія Гонтарук працювала над стрічкою понад десять років. Вона називає «To Die To Live» чутливим і багатогранним кіно про спробу людини примиритися зі смертю — і про те, як непереборне прагнення до життя перемагає. «Це життєствердне кіно та мій шлях розміром у 12 років», — каже вона.

У центрі фільму — долі трьох добровольців, які пішли на фронт ще 2014 року, коли російська агресія тільки починалася. Повернувшись до цивільного життя, вони намагаються віднайти себе у світі, що нібито не змінився, — але частина їхньої душі залишилася на війні. Щойно вдається побудувати крихкий мир і налагодити побут, починається повномасштабне вторгнення 2022 року. Війна знову кличе їх до бою. Стрічка охоплює 12 років боротьби.

Юлія Гонтарук — співзасновниця творчого об'єднання «Вавилон'13». Вона фільмувала події Революції Гідності, а вже 2014 року вирушила на Схід, де й почала роботу над майбутньою картиною. У її доробку — стрічка «Десять секунд» (2016) про обстріл Маріуполя та цикл короткого метра «Фортеця Маріуполь» про захисників «Азовсталі», який отримав премію «Золота дзиґа».

Проєкт створено в копродукції України, Латвії та Словаччини. До продюсерської команди увійшли Юлія Гонтарук, Іванна Хіцінська, Олександра Братищенко, Улдіс Цекулсі, Катаріна Крначова та Ігор Савиченко. Візуальну мову стрічки формували оператори Денис Страшний і Юрій Грузінов. Над монтажем працювали Роман Любий, Уґіс Олте, Микола Базаркін, Ірина Стеценко, Павло Зеленов та Петро Цимбал. Музику написали Антон Байбаков, Міро Тот і Антон Дегтярьов, а за звук відповідали Андрій Рогачов та Андрій Нідзельський.

Продюсерка Іванна Хіцінська зазначає, що ця історія для неї дуже особиста: її батько виходив на мітинги Народного руху України наприкінці 1980-х, і вона змалку розуміла, що незалежність — це не подарунок історії, а щоденна боротьба. «Наші герої стрічки не народилися героями. Вони просто не змогли вчинити інакше», — додає вона.

Оператор і військовослужбовець Юрій Грузінов розповів, що для нього цей фільм — про момент, коли ти ще можеш відмахнутися від правди, але вже відчуваєш, що вона наздожене. Він знімав Майдан, Небесну сотню, а потім — окопи. «Тому ми продовжували й продовжуємо це робити усі 12 років», — каже він.

Міжнародний кінофестиваль у Карлових Варах — найбільший у Чехії та найважливіший для Центральної та Східної Європи. Він належить до престижних кінооглядів класу А, нарівні з Каннами, Берліном і Венецією. Продюсерка Олександра Братищенко наголошує, що світова прем'єра — це можливість представити міжнародній аудиторії історію, яка народилася разом із сучасною Україною і росла протягом дванадцяти років війни. «Для всієї команди це також важливий знак того, що українські історії продовжують знаходити своє місце на найбільших міжнародних фестивалях», — додає вона.

В Україні стрічку покажуть у 2026 році, точна дата прем'єри поки невідома.