Від Неаполя до Ватикану: три італійські серіали, які варто подивитися

Італійський кінематограф часто асоціюють із класикою neorealismo чи стрічками Фелліні. Але сучасне телебачення країни пропонує глядачам зовсім інший діапазон — від інтимної драми дорослішання до безжального кримінального трилера. Ось три серіали, які здобули визнання критиків і глядачів.

«Моя геніальна подруга» (2018–2024) — це екранізація романного циклу Елени Ферранте, що стала світовим явищем ще до появи на екранах. Історія Елени та Ліли розгортається в бідному неапольському районі 1950-х, де насильство і патріархальні порядки є буденністю. Дівчата зростають у середовищі, що не пропонує жодних перспектив, і їхня дружба стає чи не єдиним порятунком. Критики на Rotten Tomatoes називають серіал зразковою адаптацією першоджерела, відзначаючи емоційну глибину та гру юних акторок, які зуміли передати складність стосунків героїнь.

Зовсім інший Неаполь постає в серіалі «Ґоморра» (2014–2021). Це історія про клан Савастано та його молоду праву руку Чіро Ді Марціо. Коли дон П'єтро опиняється за ґратами, його спадкоємці починають криваву боротьбу за владу. Серіал не лишає жодного шансу на романтизацію злочинного світу: тут немає красивих костюмів і пафосних монологів, натомість — бруд, жорстокість і постійне відчуття небезпеки. Оглядачі називають «Ґоморру» одним із найсильніших кримінальних трилерів європейського телебачення завдяки реалістичності та напруженому темпу оповіді.

Третій серіал переносить глядача за стіни Ватикану. «Молодий Папа» (2016) розповідає про кардинала Ленні Белардо, який несподівано стає понтифіком Пієм XIII. Кардинали-старійшини розраховували керувати молодим папою, але натомість отримали лідера зі сталевою волею та радикально консервативними поглядами. Він відмовляється від публічності, конфліктує з впливовими ієрархами та веде власну гру, мотиви якої зрозумілі лише йому. Джуд Лоу у головній ролі отримав захоплені відгуки критиків, хоча деякі сюжетні рішення видаються навмисно провокативними.

Кожен із цих серіалів — окрема Італія: Неаполь бідних кварталів, Неаполь мафіозних війн і Ватикан закритих дверей. Разом вони складають портрет країни, яка не боїться говорити про свої тіні.