П'ять комедій 80-х, які варто передивитися: від Скорсезе до Де Ніро

Буває кіно, яке старіє разом із глядачем, і буває таке, що з роками тільки гострішає. Комедії 80-х часто записують до категорії ностальгії — мовляв, сміялися тоді, бо іншого не було. Але варто передивитися кілька стрічок, щоб зрозуміти: річ не в ностальгії, а в тому, як точно вони вміли поєднувати абсурд із відчаєм.

Почнімо з «Після роботи» (1985) — чорної комедії з елементами криміналу й трилера, яка має 7,6 бала на IMDb. Пол Гакетт знайомиться в кафе з дівчиною і їде до неї в Сохо. Звичайне побачення обертається ніччю, після якої будь-яка невдала зустріч із застосунку для знайомств здасться подарунком долі: гроші зникають, навколо виринають дедалі дивніші персонажі, ситуації стають абсурднішими, а Полу треба лише одне — повернутися додому. Критики на Rotten Tomatoes дали фільму 90% і назвали його однією з найбільш недооцінених робіт Мартіна Скорсезе, відзначивши шалену енергію та чорний гумор.

Далі — «Встигнути до опівночі» (1988), комедійний бойовик із 7,5 на IMDb. Мисливець за головами Джек Волш у виконанні Роберта Де Ніро береться за начебто просте завдання: знайти колишнього бухгалтера мафії та привезти його до Лос-Анджелеса. Проблема в тому, що того ж бухгалтера шукають мафія, ФБР і конкурент Волша. На Rotten Tomatoes стрічка має 95%, а критики окремо відзначають хімію між Де Ніро та Чарльзом Гродіном — саме їхні постійні суперечки перетворили історію про погоню на комедію про цілковито несумісних напарників.

«Безжальні люди» (1986) — чорна комедія з кримінальним присмаком, 6,9 на IMDb. Сем Стоун ненавидить свою дружину Барбару і потай планує її позбутися. Доля ніби йде назустріч: жінку викрадають і вимагають викуп. Одна проблема — Сем категорично не хоче повертати її додому. Сьогодні фільм має 93% на Rotten Tomatoes; критики визнають, що гумор тут грубий і місцями безсоромний, але саме з похмурої зав'язки автори витискають найбільше смішних ситуацій.

«Загублені в Америці» (1985) — комедія й роуд-муві з 7,0 на IMDb. Подружжя Девід і Лінда вирішує, що з них досить нормального дорослого життя: кидають роботу, купують будинок на колесах і вирушають подорожувати Америкою, щоб нарешті бути вільними. Звучить прекрасно — приблизно до моменту, коли вони потрапляють у Лас-Вегас. Фільм Альберта Брукса часто потрапляє до списків недооцінених комедій десятиліття, тримає 7,0/10 на IMDb та 78/100 на Metacritic.

Завершує добірку «Троє чоловіків і немовля» (1987) із 6,1 на IMDb. Троє успішних холостяків живуть у Нью-Йорку звичним дорослим життям: робота, вечірки, побачення і жодних особливих зобов'язань. Аж одного дня біля дверей їхньої квартири з'являється немовля із запискою. І ті, хто ще вчора знав, як влаштувати вечірку, раптом беруться за значно складніші питання: як поміняти підгузок, чому дитина плаче і чи можна взагалі вижити без нормального сну. На Rotten Tomatoes фільм має 67% позитивних рецензій; критики хвалять легкість історії та хімію між трьома головними акторами. Це просте, добре й дуже характерне кіно 80-х — з тих, які можна випадково знайти й залишитися до фінальних титрів.

Може здатися, що всі ці історії — про невдах, які заплуталися в обставинах. Але саме тому вони й працюють: сміх тут не відміняє тривоги, а тривога не заважає сміятися. І якщо вже ностальгувати, то не за гучними хітами, а за цим умінням балансувати на межі.