Костянтин Слободенюк: актор, сопілкар і воїн, який повернувся у Чернігів назавжди

У Чернігові назавжди оселилася тиша — та, що приходить після вистави, коли зал уже порожній, а світло на сцені ще не погасло. Саме такою вона тепер звучить для тих, хто знав Костянтина Слободенюка: актора Чернігівського обласного молодіжного театру, музиканта, сопілкаря, а від травня 2024 року — воїна Збройних Сил України. Йому було 43.

Про загибель митця повідомив Департамент культури Чернігівської обласної військової адміністрації. Слободенюк не був випадковою людиною на чернігівській сцені: його творчий шлях тісно переплівся з місцевими колективами, які плекали музичну традицію Сіверщини. Роки співпраці єднали його з Академічним ансамблем пісні і танцю «Сіверські клейноди» та з Колективом концертних виконавців Чернігівського обласного філармонійного центру.

«Колектив Чернігівського обласного філармонійного центру з глибоким болем висловлює щирі співчуття рідним і близьким талановитого музиканта, сопілкаря та мужнього Захисника України Костянтина Слободенюка. Ми пишаємося багаторічною творчою співпрацею Костянтина з Академічним ансамблем пісні і танцю «Сіверські клейноди» та Колективом концертних виконавців і зберігатимемо вдячність за його вагомий внесок у мистецьке життя нашого центру. Світла пам’ять про воїна-митця назавжди житиме в наших серцях. Вічна слава Герою!» — ідеться у повідомленні філармонійного центру.

Сопілка — інструмент, який не терпить поспіху. Його звук народжується з дихання, з паузи, з уміння слухати тишу між нотами. Можливо, саме ця звичка — чути те, що не сказано вголос — вела Слободенюка і на сцені, і поза нею. Адже між театром і фронтом не завжди пролягає прірва: обидва простори вимагають присутності, чесності й готовності бути собою до кінця.

Прощання з Костянтином Слободенюком відбудеться 15 вересня о 12:30 у Катерининській церкві в Чернігові.

Коли митці йдуть на війну, культура втрачає не лише імена — вона втрачає голоси, які могли б звучати ще десятиліттями. Чернігів, який пережив облогу й руйнації, знає ціну кожному, хто повертається додому. Тепер Костянтин Слободенюк повертається назавжди — у пам’ять міста, у партитури, які ще звучатимуть, і в тишу, яку він так добре вмів наповнювати звуком.