«Хороші росіяни»: перший посол України в РФ про сумління, пам'ять і межі

Коли дипломат, який першим представляв незалежну Україну в Москві, береться говорити про «хороших росіян», це не абстрактна розмова про мораль, а спроба окреслити межі людського сумління в умовах війни.

Володимир Крижанівський, перший посол України в Росії, вважає, що серед росіян справді є ті, хто критично ставиться до влади Володимира Путіна. «Звісно, там є люди, які все правильно розуміють. Часто-густо це ті, у кого є сумління», — каже він.

Серед прикладів дипломат наводить російського актора Сергія Маковецького, уродженця Києва, який публічно називав себе «киянином, який живе в Москві». Після початку повномасштабного вторгнення він лише одного разу публічно згадав про війну: у березні 2022 року опублікував відео, де виконав українською «Пісню про рушник». Утім, уже 2023 року актор зіграв одну з головних ролей у російському серіалі «Операція Неман» — полковника Саламатіна. Стрічка розповідає про радянських військових, які шукають у білоруських лісах «диверсантів та націоналістів».

Ще один приклад Крижанівського — режисер Андрій Звягінцев, автор «Левіафана». На думку дипломата, цей фільм показує життя російської глибинки без прикрас.

Окремо Крижанівський згадує свою однокласницю російського походження, яка прожила в Україні з першого до десятого класу. Після початку повномасштабної війни вона продовжує підтримувати Україну та спілкуватися з ним. «Володя, я все понимаю. Я люблю вас, я с вами», — передає дипломат її слова.

Розмова торкається не лише сучасності, а й історичної пам'яті. Крижанівський наводить дані перепису населення СРСР: 1929 року 47% мешканців Краснодарського краю називали себе українцями, а 1959 року — лише 3%. Він згадує й Таганрог, який до 1926 року входив до складу Української СРР: тоді українці становили 73% населення Таганрозького округу.

Ці цифри — не просто історична довідка. Вони показують, як змінювалася ідентичність на теренах, де українське коріння сьогодні майже не видиме. Питання «хороших росіян» у такому контексті звучить інакше: ідеться не про національність, а про вибір — пам'ятати чи забувати, мати сумління чи ховати його за серіалами й мовчанням.