Своя Ітака: що означає повернутися додому після війни

Світ обговорює новий фільм Крістофера Нолана — «Одіссею» з зірковим акторським складом та масштабними сценами. Але за видовищністю ховається людське питання: що означає повернутися додому після довгої дороги з війни? Для українських захисників ця тема — не міф, а щоденна реальність, сповнена випробувань.

Владислав із Чернігівщини служить із березня 2022 року, командував екіпажем ударних FPV-дронів. На Сумському напрямку він втратив ліву ногу, праве око та частину пальців правої руки. Для нього повернення додому — це прості речі: «обійняти дружину, маму, взяти доцю на руки й піти гуляти». Він мріє про звичайну каву з родиною та друзями, бо на позиціях пив лише чай. «Повернення додому — це повністю прийняти себе таким, який ти є», — каже Владислав.

Роман із Житомирщини воює з 2015 року. Під час оборони Маріуполя він утік зі шпиталю, щоб повернутися до побратимів. Пізніше втратив ногу та руку. Для нього дім — поняття майже чуже: «Я не знаю, що таке дім. Із 2015-го ми постійно бігали: поля, лісосмуги, полігони…» Він боїться цивільного життя, але хоче повернутися в батальйон на свою посаду. Його дружина, яка пережила полон, залишається головною опорою.

Юрій із Києва командував групою розвідувальних безпілотників. Під Добропіллям він зазнав тяжкого поранення ноги. Найбільше виснажує одноманітність лікарняних днів. «По-справжньому повернутися додому — це закінчити реабілітацію, виїхати з усіх лікарень, повернутися до рідних і почати жити», — ділиться він. Сили дають нездійснені цілі: побачити світ, створити сім'ю.

Валентин родом із Покровська, тому дому, куди можна повернутися, у нього більше немає. Після ампутації руки й ноги він мріє про «маленький будиночок, маленький садочок, квіточки, дерева». Його підтримує дружина, а реабілітаційний центр навчив вірити в себе: «Хоч як тяжко, але треба. Треба через „не можу“».

Дмитро з Сумщини, мінометник, наступив на міну. Евакуація тривала майже дві доби, ногу ампутували вище, ніж планували. Він досі не знає, куди повертатися — додому чи на службу. Його рятує щоденна дисципліна: «Якщо просто лежати й дивитись у стелю, то віра точно втрачається».

Їхні історії важчі за міф про Одіссея: герой Гомера знав, куди пливе, а ці чоловіки щоразу прокладають нову мапу власного життя. Дім для них — не завжди точка на карті. Це кава з родиною, посада, що чекає в батальйоні, мрія про садочок чи просто підтримка коханої людини. І щодня, крок за кроком, вони будують цей новий дім — навіть коли старого вже не існує.