П'ять українських фільмів, які варто відкрити цього тижня

Українське кіно останніми роками перестало бути чимось екзотичним — воно дедалі впевненіше говорить про складне, болюче й часом незручне. Перед вами п'ять фільмів, які могли пройти повз увагу, але точно заслуговують на місце у вашому списку перегляду.

Історична драма «Чому я живий» (2021) режисера Віллена Новака переносить у Маріуполь напередодні Другої світової. Сімнадцятирічні Фрося та Льончик закохані й мріють про весілля, але батько дівчини проти того, щоб єврей увійшов у родину. Війна, яка невдовзі приходить, робить ці переживання дрібними. Стрічку знято за автобіографічним оповіданням Євгена Митька. Критики відзначили атмосферу 1940-х, акторський склад і музику, хоча дорікнули за наївні моменти та надмірні релігійні акценти.

«Мавка. Справжній міф» від режисерки Каті Царик пропонує поглянути на знайомий образ інакше. Тут Мавка — не добра мультяшна героїня, а небезпечна лісова німфа, яка має заманити біолога Лук'яна в пастку. Усе ускладнюється, коли вона закохується в нього, і тепер їй доводиться обирати між почуттями та власним кланом. Глядацькі оцінки поки що неоднозначні: ідею хвалять, але акторську гру та візуальні ефекти критикують.

Трилер «БожеВільні» (2024) Дениса Тарасова занурює в атмосферу 1970-х. Молодий Андрій Довженко після конфлікту із системою опиняється в радянській психлікарні, де дізнається про каральну психіатрію — практику, коли незручних для влади оголошували психічно хворими. Герой має обрати: співпрацювати з КДБ чи спробувати розповісти світові правду. Оглядачі називають стрічку насамперед жорстким гостросюжетним трилером, відзначаючи сильні акторські роботи, картинку й музику, хоча дехто вважає окремі діалоги надто пафосними.

Драма «Я і Фелікс» (2022) Ірини Цілик розповідає про маленького Тимофія, який знайомиться з Феліксом — ветераном афганської війни, що намагається впоратися з травмами за допомогою алкоголю. Для хлопчика цей дивний дорослий стає важливою постаттю. Події розгортаються в Україні 1990-х, де дорослі самі не дуже розуміють, як бути дорослими. Критики поставили стрічці високу оцінку, похваливши акторські роботи, атмосферу епохи та драматичну історію, але зауважили деяку недосказаність.

Комедійна драма «Ну мам!» (2026) Олега Борщевського об'єднує кілька історій про мам та їхніх уже дорослих дітей. Стрічка нагадує: для мами не має значення, скільки вам років — якщо вона питає «ти поїв?», ви все ще дитина. У фільмі зіграли Ада Роговцева, Олена Кравець, Катерина Кузнєцова та інші. Глядачі хвалять теплу атмосферу й упізнаваність ситуацій, але критикують передбачуваність і велику кількість сюжетних ліній та штампів.

Ці п'ять стрічок — різні за настроєм і жанрами, але кожна з них показує, наскільки широким може бути український кінематограф. Від історичних драм до фентезі й комедій — тут знайдеться історія, яка зачепить саме вас.