Олександр Бондаренко: актор, який пішов зі сцени назавжди

Уявіть собі сцену київського театру, тривалий монолог, реквізит, що падає з рук, і тишу, яка раптом заповнює залу. Саме так обірвалося життя народного артиста України Олександра Бондаренка — 29 січня 2013 року, під час вистави «1001 пристрасть, або Дрібниці життя». Актор вимовляв довгий монолог, коли йому раптово стало зле. Він знепритомнів, колеги кинулися на допомогу й намагалися провести серцево-легеневу реанімацію, та Бондаренко помер ще до приїзду швидкої.

Народився він у Києві 11 вересня 1960 року. Закінчивши школу, вступив до Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого. Від 1984 року служив у Київському національному театрі російської драми ім. Лесі Українки.

У кіно Бондаренко дебютував ще 1974-го — у фільмі «Йду своїм курсом». За роки кар’єри його фільмографія перевищила 40 робіт. Широкому глядачеві він запам’ятався таксистом у шостому сезоні серіалу «Свати», директором ринку у «За двома зайцями». Серед інших проєктів за його участю — «Вперед, за скарбами гетьмана!», «Москаль-чарівник», «Принцеса на бобах», «Циганка Аза», «Чорна рада».

За значний внесок у мистецтво 1998 року Бондаренко відзначили Державною премією України імені Олександра Довженка, а 2010-го він отримав звання «Народний артист України». Дружиною актора була актриса Надія Кондратовська, у подружжя народився син Назар, який нині працює у сфері IT.

Поховали Олександра Бондаренка в Києві, на Берковецькому цвинтарі, поряд із батьком. На могилі — пам’ятник із темного каменю з напівкруглим завершенням, прикрашений портретом артиста.

Сцена, яка стала останнім притулком для актора, — це не просто місце роботи. Це територія, де людина віддає себе глядачеві до кінця, іноді — буквально. Історія Бондаренка нагадує: за кожним екранним образом стоїть не лише талант, а й щоденна праця, що не завжди вимірюється оплесками.